«Шевченко — музикант по природі. Крім того, що він,
за свідченням сучасників, був надзвичайно талановитим
виконавцем-співаком, що він був, очевидно,
першим автором музики до своїх творів, крім цього всього,
його літературній творчості властива органічна музикальність.
Співучість його мови, спільність драматургії його поезії
з принципами музичної драматургії була причиною появи
сотень творів музичних на шевченківські тексти
від пісні до опери, кантати, симфонії».
Дмитро Ревуцький
Знаємо про Шевченка-поета, вольового сповідника українськості та поборника кріпацтва, бачимо Шевченка-художника, тонкого і майстерного митця, але досі тільки віддалено чули про Шевченка-музиканта. Чи називаємо ми музикантами людей, які без освіти розуміють і відчувають непересічність кожної пристрасті й почуття, «тайни єднання звуків» (Т. Ш.), висловлених в мелодії та ритмі? В цьому випадку без музичної складової не обійтись. У шевченківські березневі дні згадуємо деякі віхи мистецької діяльності кобзаря Дармограя.
Співав пісні
Реалії дитинства Тараса, очевидно, були нелегкими. Проте складно заперечити: строкате народне середовище впливало на формування його вподобань. Сучасники стверджували, що й пізніше поет часто любив співати, мав дзвінкий тенор. Фольклорист та знаний дослідник творчості Дмитро Ревуцький пише: «Шевченко не міг жити без того, щоб не співати своїх улюблених пісень. Так, він співає в панській прихожій («По врожденной мне продерзости характера, я нарушал барский наказ, напевая чуть слышным голосом гайдамацкие унылые песни»); співає, живучи в Седневі у Лизогубів, під супровід Іллі Івановича Лизогуба; співає, коли його везуть до фортеці; співає, сидячи у фортеці («Шевченко був одягнений в білий костюм, стояв сумний і стиха наспівував якусь сумну українську пісню»); співає, граючись з дітьми коменданта Ново-Петровського форту (Наталочці Усковій Шевченко «співав пісні, то сумні, що змушували стискуватись її дитяче серденько і проливати сльози, то веселі…»); співає в Ново-Петровському форті в хорі, який «дуже й дуже непогано співав пісень і російських, і українських…»; «любить іноді вдома, або на просьбу в товаристві співати «Віють вітри»; співає, блукаючи вночі в засланні; співає навіть у снах своїх»». Мелодійними рядками постає й шевченківський вірш «І золотої, і дорогої».
Тож Шевченко сформувався під впливом зокрема української пісні. Одночасно з її ритмікою народжується й динамічність його поезії. І дослідники стверджують — Шевченко знав дуже багато давніх і сучасних йому пісень. У «фольклорні» альбоми він записував невідомі для себе тексти. «В час арешту у Шевченка було забрано два зошити з записами народних пісень, які були прийняті за його власні. Таку помилку допустив колись і великий знавець як народної української пісні, так і творчості Шевченка Іван Франко, вмістивши в «Кобзарі» кілька народних пісень», каже Д. Ревуцький.
У цих же альбомах поета (зберігаються в архіві Інституту літератури НАН України) записані пісні з Київської, Кам’янець-Подільської та Волинської губерній (переважно 1840-х років). Д. Ревуцький навіть класифікував їх разом з поетичними зразками Кобзаря, і з’ясував широченний ареал інтересів поета, що відобразився у соціальних творах: кріпацькі (3), бурлацькі й батрацькі (3), козацька голота (2), рекрутські (3), чумацькі (10); творах про родинне життя: вдова (2), колискова (1); баладах (4); г) псальми (2); д) обрядових піснях (3); історичних (20); є) думи (6); ж) любовних (19); з) сатиричних, жартівливих (17) та піснях змішаних жанрів (25).
Слухав класичну музику
Але ж не тільки народними піснями. Відомо, що Шевченко знався на класичній музиці: він був освіченою людиною вільних поглядів свого часу, зрештою, академіком. У петербурзькому середовищі він спілкувався з відомими музикантами. Велика дружба пов’язувала його з видатним українським співаком Семеном Гулаком-Артемовським. Останній навіть присвятив Шевченку власну пісню «Стоїть явір над водою». Василь Барвінський у своїй статті згадує й думку Пилипа Козицького, що «Шевченко своїм знайомством з кращими зразками загальноєвропейського мистецтва в різних його галузях і стилях досягає рівня фахівця музики».
Дуже цікаві підтвердження музичної ерудованості Тараса бачимо у сентенціях, які він вкладає у вуста двох героїв повісті «Музика» (1854, російською мовою). В ній по-особливому назріває одна з найголовніших тем творчості Кобзаря: поєднуються автобіографічні кріпацька оболонка й художня сутність. Свого героя він називає «натхненним мінезінгером XII віку», а загалом у повісті згадує про ораторію «Створення світу» Гайдна, сонати Моцарта та Бетховена, музику Вебера, В’єтана, «Руслана і Людмилу» Глінки та етюди Ліста. Шевченко разом зі своїм героєм — також Тарасом, віолончелістом — робить наступні висновки: «Боже-світе! Я не чув, та й не почую ніколи нічого кращого! Ліст перед Серве — фанфарон, простий механік, ремісник перед артистом, та й більш нічого!».
Писав пісні
Літературна творчість Шевченка спирається не тільки на сюжети з музикою, їй властива музичність по суті. Недарма вже і за життя поета, і після смерті створюється безліч творів вокальних: романсів, кантат, інструментальних: поем, навіть опер. Гаряче описує ставлення до звучання музики все ще у «Музиці»:
« — Ученик славетного Шпора [30], — шепнув хтось побіля мене. Ще мить, — і гримнула «Буря» Мендельсона, по правді казати, гримнула і гриміла досить гарно. Мене не на жарт зачепила віолончеля. Віолончеліст сидів ближче інших музиків до авансцени, неначе на показ (що дійсно й було так).
Це була молода людина, бліда та сухорлява, — усе, що я міг забачити з-поза віолончелі. Соло свої він віддав із таким чуттям та мистецтвом, що хоч би й самому Серве (Адрієн Серве, сучасник Т. Ш., славетний віолончеліст. З концертами побував в 1839 році у Петербурзі — Д. С.) не сором».
Писав про пісні
Праця Шевченка отримала не менше поширення, ніж народні українські пісні й ті класичні твори, про які він розповідає у щоденниках та журналах, повістях та поезії. Його творчість побутує між малими й великими, інтерпретується композиторами та виконавцями, музикантами і любителями музики. Вона нагадує про рідне всім, хто одного разу почув Кобзареві вірші, і відтоді не зміг забути їхню мелодію. Уривок з повісті «Музика» (1854)
«Він прийшов до мене в альтанку з віолончеллю і, не промовивши слова, почав ладнати інструмент; пробуючи, ніби жартуючи, програв він славетну каватину з “Норми”. Дух мені забило при цих згуках.
Не одводячи смичка од струн, заграв він одну зі сердечних мазурок натхненого Шопена. Скінчивши мазурку, він ледве виразно промовив: “От у нас і свій бал”. Програв він іще декілька мазурок, одну кращу за другу, одну сердечнішу за другу…
…Орфей мій, трошки спочивши та наладнавши свою ліру, повагом повів смичком по струнах — і полилася повна сердешного солодкого смутку моя рідна мелодія на слова:
Котилися вози з гори
Та в долині стали
Програвши тему, він варіював її на тисячу ладів, та так варіював, що я зроду нічого подібного не чув, тай, здається, й не чутиму ніколи».
Почитати про Шевченка та музику
Ревуцький Л. Шевченко і музика. Повне зібрання творів : в 11 т. К., 1988. Т. 11. Літературна спадщина.
Ревуцький Д. Т. Шевченко і народна пісня. Д. Ревуцький. К. : Мистецтво, 1939. 62 с.
Кузик В. Дмитро Ревуцький: 1881–1941 (Біографічно-культурологічний нарис) Вісник Львівського університету. 2002. Вип. 2. (Серія «Мистецтвознавство».) С. 212–235.
Тарас Шевченко Музика. Повість. Переклав Микола Міхновський. Київ-Лейпціг: Українська накладня [без року, орієнтовно 1922–1925 рр.] 132 с.
С. Людкевич. Дослідження і статті. Про основу і значення співності в поезії Шевченка. К.: Музична Україна,1976.
Немає коментарів:
Дописати коментар